Уяви собі рану. Справжню – глибоку, болючу. А тепер уяви, як замість допомоги, тобі наклеюють на неї десятки пластирів, не обробивши, не зупинивши кров, не запитавши, як ти. Просто клеять і клеять.
Так виглядає, коли людина страждає – від горя, тривоги, втрати чи депресії – а у відповідь чує:
– «Все буде добре»
– «Інші ще гірше мають»
– «Не думай про це»
– «Просто відпусти»
– «Зберися вже!»
– «Ти ж сильна!»
Ці фрази – як пластирі на відкриту рану. Вони не лікують, не загоюють, не полегшують. Вони іноді лише поглиблюють відчуття самотності, сорому, безпорадності.
Рани – і фізичні, і душевні – потребують не шаблонів, а уваги, бережності, безпеки й часу. Іноді замість пластиру краще просто бути поруч. Помовчати. Запитати: «Що я можу зробити для тебе?»
No Comments